БЮТ покинула чергова трійця “відступників”

К теме "Всегда актуально"

13 вересня спікер Олександр Мороз з ледве помітним відтінком задоволення в очах повідомив про те, що троє народних депутатів фракції БЮТ увійшли до антикризової коаліції. І зачитав відповідні заяви Максима Луцького, Інги Вершиніної та Дмитра Крючкова. Блок Юлії Тимошенко вустами людини № 2 у БЮТ Олександра Турчинова негайно заявив про те, що готовий розпочати судові процеси проти депутатів своєї фракції, котрі увійшли до антикризової коаліції. Турчинов зазначив, що «зрадники в історії України завжди були». Він нагадав, що «вчора була спроба в парламенті їх легалізувати, дозволивши створити парламентську групу позафракційних». Хотілося б додати, що жодних юридичних перспектив розпочата БЮТ судова справа не має. І це явно розуміє сам Олександр Валентинович.
Імперативний мандат у нас куций, з числа депутатів можуть виключити лише тих, хто сам подав заяву про вихід із фракції. Але нема дурних, особливо серед названих вище трьох депутатів. Не допоможуть і заяви про готовність скласти депутатські повноваження, які зібрала свого часу з членів своєї фракції Юлія Тимошенко. Це папірці без щонайменшої законної сили, які суперечать Конституції і праву громадянина на вільний вибір. Тим паче, що Вершиніна заяву свого часу не підписала. Що ж то за трійця, яка фактично полишила лави БЮТ (цих депутатів напевне не залишать у фракції)? Свята вона, чи не вельми? Нехай читач сам зробить висновок.
Луцький Максим Георгійович
Біографічні дані:
Народився 1976 року в м. Києві в сім`ї науковців. У 1992-му закінчив середню школу №79. Того ж року вступив до Київського політехнічного інституту на факультет інформатики та обчислювальної техніки, який закінчив у 1998 році. Здобув ступінь магістра. У 1997 році проходив стажування в науковій установі (Берлін, Німеччина). У 1998-му – вступив до аспірантури КПІ. У 2004-му – призначений проректором Національного авіаційного університету. У березні 2006 року – кандидат у народні депутати від БЮТ, № 48 у списку, безпартійний. Кандидат технічних наук. Наукові інтереси: обчислювальні комплекси, системи та мережі, захист інформації. Нагороджений Подякою Кабінету міністрів України, Почесною Грамотою Міністерства освіти та науки. Захоплення - гірськолижний спорт.
Чим запам’яталося „юне обдарування” в ролі нардепа? Саме в його вуста було вкладено заяву про те, що фракція Блоку Юлії Тимошенко не буде присутня в залі при голосуванні за кандидатуру Віктора Януковича на посаду прем’єра й надалі не братиме участі в засіданнях парламенту. Мовляв, БЮТ офіційно переходить в опозицію.
А ще 11 липня ц.р. бідолашний Максим Луцький розповів журналістам, як під час бійки в парламенті представники фракції Партії регіонів наступили йому на ногу, й довелось накладати еластичні бинти. Навіть не виключив перелому, але Бог милував.
В офіційній біографії не вказані деякі цікаві епізоди. Зокрема, як розповів у інтерв’ю голова київської міської організації УРП „Собор” Юрій Гнаткевич, саме від цієї сили Луцький балотувався до Київради на довиборах у липні 2005 року, конкуруючи зі ставлеником „Нашої України”.
І ще одна деталь, яку зазначив Гнаткевич: Максим Луцький „пройшов школу від дрібного підприємця й керівника невеликої фірми, яка займалася комп’ютеризацією, до наймолодшого проректора в Україні”.
У лютому 2006 року в ряді регіональних друкованих видань було розміщено написану емоційним публіцистичним стилем статтю за підписом Максима Луцького під убивчим заголовком „Хто кого зрадив?” Процитуємо з неї кілька фрагментів, за вінницькою газетою „Місто”:
„Ми сподівалися, що нова влада ніколи не буде схожою на команду Кучми-Януковича... Як не прикро констатувати, та, коли мова заходить про владні крісла, про закони воліють забути. Упродовж року ми чекали, що фальшувальники результатів президентських виборів будуть покарані. Так і не дочекалися. Це наштовхує на сумні роздуми... Юлію Тимошенко звинувачують у зраді помаранчевих ідеалів. “Не зрадь Майдан!” – закликають голоси з блакитних екранів – “Голосуй за Нашу Україну!”. Чого раптом Єхануров, Безсмертний, Порошенко і Ко вважають саме себе єдиними виразниками нашої Революції? Вони крадькома присвоїли символіку й гасла Майдану, а тепер пробують привласнити право на істину в останній інстанції...“Провідники”, які тоді стояли на сцені, так і не зрозуміли, що на Майдані українці були зовсім не через бажання забезпечити процвітання окремих “любих друзів” з оточення Віктора Андрійовича Ющенка. Не вони були героями нашої Революції. Тоді, коли оточення Ющенка домовлялося з родиною Кучми про передачу влади, Юлія Тимошенко була з народом біля Адміністрації Президента. Саме вона несла на Майдан надію, кожен її виступ наповнював рішучістю серця тих, хто починав втрачати віру в перемогу...
Відправили у відставку найпатріотичніший з урядів часів незалежності України. Дискусії з цього приводу не вщухають і досі. Під керівництвом Тимошенко уряд подвоїв бюджет країни, підвищив людям зарплати й пенсії, реалізував рекордну кількість соціальних програм, припинив багатомільярдні розкрадання бюджетних коштів, розпочав процедуру повернення незаконно приватизованих підприємств... Безкомпромісна до ворогів України, добре підготовлена фахово Юлія Тимошенко, яка дбає передусім про інтереси народу, неодмінно виведе Україну з кризи. Але для цього потрібно багато докласти зусиль кожному з нас, зокрема, у нинішніх перегонах. Ми сьогодні не тільки обираємо парламент, ми обираємо прем’єр-міністра, від якого залежатиме подальша доля України”.
Залишається лише спитати слідом за великим поетом: „Коли ж ти щирий був, пророче?”

Луцький Максим Георгійович
Голова Солом'янської районної організації Партії регіонів
Ранее фракція "Блок Юлії Тимошенко" (політичних партій "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина", Українська соціал-демократична партія)

"Знайомтеся, кум Табачника"
автор: Тетяна СВІТЛИК
"Не судимий"? Та невже?..
Один з ініціаторів повернення 11-річки, близький соратник міністра освіти Максим Луцький, був засуджений за злодійство та інсценував замах на себе?
Рішення парламенту про відмову від 12-річного терміну навчання у школах на користь 11-річки — скандальне саме по собі, але йому передувала ще й юридична колізія у Комітеті Верховної Ради з питань науки та освіти. Його голова Володимир Полохало намагався бити на сполох, адже комітет, по суті, сфальсифікував рекомендацію щодо голосування ВР за 11-річку — засідання комітету, на якому заправляли "регіонали", відбулося без завчасного повідомлення про розгляд цього питання інших членів, за відсутності кворуму та з порушенням інших регламентних процедур. Після цього БЮТівець Полохало зліг у "Феофанію" з інсультом. Депутатка від "НУНС" Леся Оробець в ефірі каналу ТВі назвала винуватцем інсульту в 61-річного Полохала депутата від Партії регіонів Максима Луцького — першого заступника голови "освітнього" комітету, котрий і був головним утілювачем рішення Ради про 11-річку. Сам Луцький називає такі обвинувачення "політичними спекуляціями".
Скидається на те, що пан Луцький стає для України таким собі "Табачником №2". Близький соратник і кум одіозного міністра освіти, 34-річний Максим Луцький — перший проректор Національного авіаційного університету, котрий свого часу перебіг до "Регіонів" із БЮТ, — днями на телеканалі ТРК "Київ" заявив: "Виправимо, що натворив Вакарчук, і все буде добре".
Якщо ж копнути біографію самого Луцького, можна з’ясувати, що він у минулому "натворив" значно гірші речі. Виявляється, долю українських школярів вершить людина з кримінальним минулим.
Крадій — кум для МОН
Зухвалість, із якою молодий "регіонал" говорить про "помаранчевого" міністра, спонукає зіставити лише один момент із біографії Луцького: в 1995-му, коли Іван Вакарчук уже п’ять років працював ректором Львівського національного університету ім. Франка, пана Максима судили за крадіжки.
"УМ" має документ, який свідчить, що 15 років тому Луцький Максим Георгійович був засуджений за частиною 3 статті 213 Кримінального кодексу УРСР — "заздалегідь не обіцяний збут або зберігання з метою збуту, а так само придбання з метою збуту майна, завідомо здобутого злочинним шляхом". Як пише інтернет-видання "Обозрєватєль", "за чутками, за спиною пана Луцького є й невеликий тюремний термін за крадіжку комп’ютерів із Київського політехнічного інституту, де тоді працював його батько".
Згідно з 213-ю статтею Кримінального кодексу, який залишався Україні у спадок від Радянського Союзу, покарання за цей злочин передбачалося у вигляді "позбавлення волі на строк до п’яти років зі штрафом від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати або виправними роботами на строк до двох років із конфіскацією майна".
"Форт", "Бреттон", карабін і "Бенеллі"
У 2000 році Луцький свою судимість, очевидно, погасив. Інакше й бути не могло, зважаючи на те, що у 2005 році він отримав у Солом’янському райвідділі УМВС у місті Києві дозвіл на право носіння гладкоствольної гвинтівки "Бреттон", серійний номер 48269. Адже без погашення судимості пункт п’ятий статті 19 Закону України "Про обіг зброї невійськового призначення" забороняє видавати дозвіл на зброю у "випадку непогашеної або не знятої судимості". Як свідчать джерела "УМ" у міліції, того ж року й того самого дня — 30 серпня 2005 року — те саме Солом’янське райуправління міліції видало пану Луцькому ще й дозвіл № 294791/S305289 на право носіння гладкоствольної гвинтівки "Бенеллі". До пари Луцький отримав також право на носіння газового пістолета — дозвіл датований тим самим 30 серпня 2005 року. Через два роки вже Головне управління МВС у Києві дозволило Луцькому придбати карабін АКМСМФ, а в 2010 році — пістолет для відстрілу гумовими кулями "Форт-12PM".
Для чого призначеному у 2004 році на посаду проректора з корпоративного управління та міжнародного співробітництва Національного авіаційного університету вже через рік знадобилося стільки зброї? У ті часи в житті пана Максима відбувалися цікаві події. Саме в 2005 році на життя Луцького, за версією міліції, сталося одразу два замахи, — в нього стріляли принаймні з десяток разів. Щоправда, жодна куля дивним чином не влучила в ціль. Під час останнього нападу, в квітні минулого року, водієві посадовця вдалося затримати стрільця, який нібито вказав на замовників та організаторів замаху — доцента Сергія Онищенка (посередник) і професора Юрія Симоненка (замовник). Підозрювані вже понад рік перебувають у слідчому ізоляторі, хоча неодноразово зверталися до суду з проханням змінити міру запобіжного заходу. "У нашій країні декого навіть за стрілянину по журналістах випускають на підписку про невиїзд, а тут хвору людину тримають за ґратами. На суди чиниться шалений тиск. Наразі складно спрогнозувати, коли справу нарешті передадуть до суду — доказів замало", — розповіла "УМ" адвокат Симоненка Людмила Горай.
Обвинувачення ґрунтуються в основному на свідченнях "стрільця" Віктора Роменського і Сергія Онищенка, які в ході судових засідань заявили, що покази з них вибивали силою, застосовуючи тортури і психологічний тиск. Заява Роменського взагалі шокувала учасників процесу, адже він стверджує, що замах йому замовили... люди з оточення Луцького, Луцький про все це знав. А сам злочин — лише інсценування задля того, аби запроторити в тюрму професора й доцента НАУ, незручних панові Луцькому.
Витяг із бази даних МВС свідчить, що кума Табачника таки притягували до кримінальної відповідальності
15 липня народний депутат від БЮТ Григорій Омельченко надіслав звернення до Генпрокурора з приводу можливого реагування на публікацію "УМ" за середу, що стосувалася цікавих моментів біографії заступника голови Комітету Верховної Ради з питань науки та освіти, першого проректора Національного авіаційного університету Максима Луцького. Нагадаємо, йдеться про те, що кум міністра освіти Дмитра Табачника, який вдався до фальсифікацій, аби протягнути через профільний комітет ВР проект закону про повернення шкіл до 11-річного терміну навчання, сам у студентські роки притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 213 Кримінального кодексу УРСР, а вже обіймаючи посаду проректора — нібито інсценізував замах на себе, щоб запроторити за ґрати "неугодних" співробітників. Принаймні про це заявляють їхні адвокати.
Публікація "Знайомтеся, кум Табачника" викликала чималий резонанс у ЗМІ. У відповідь на закиди "УМ" сам Луцький у коментарі інтернет-виданню "Українська правда" не говорив про інсценізацію замаху та фальсифікацію рішення комітету ВР, натомість відзначив таке: "У 1992 році я поступив у Київський політехнічний інститут і провчився на стаціонарі повний цикл бакалавра і магістра. Закінчив КПІ у 1998 році. Тому якщо навчання на стаціонарі поєднується з відбуванням тюремного терміну, то це смішно". На запитання "УП", чи було проти нього порушено кримінальну справу, Луцький відповів: "Ніякої кримінальної справи не було, про що ви кажете?" Також він підтвердив, що володіє великим арсеналом стрілецької зброї, але всі карабіни, рушниці тощо — подаровані. Авжеж, оригінальні дарунки підносять проректорові-бізнесмену — і газові пістолети, і пістолети для гумових куль.
Власне, "Україна молода" не стверджувала, що молодий "регіонал", як окремі старші товариші по партії, "чалився на зоні". Але витяг з інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ, що є в розпорядженні "УМ", засвідчує: пан Луцький злукавив, і його підприємницька біографія таки заплямована судовими вердиктами у справі про "заздалегідь не обіцяний збут або зберігання з метою збуту, а так само придбання з метою збуту майна, завідомо здобутого злочинним шляхом" (див. ілюстрацію). Ідеться про комп’ютери та деталі до них, які діставала, збирала й продавала фірма Луцького в 1990-х роках.
Що ж до поєднання кримінальної відповідальності за збут краденого із навчанням у Київському політесі, то справді цікаво, яким чином такий студент утримався в інституті, якщо він погасив судимість тільки після закінчення ВНЗ. Пояснення може бути простим: батько Максима Георгійовича — професор Георгій Михайлович Луцький, із 1991 року — завідувач кафедри обчислювальної техніки НТУУ "КПІ".

Історія з псевдозамахом на Максима Луцького продовжується.
http://obkom.net.ua/news/2010-09-03/0845.shtml -
Кума Табачника обвиняют в квартирных аферах и дерибане имущества авиационного университета

Обвиняемый в покушении на жизнь «регионала» Максима Луцкого Юрий Симоненко и его родственники утверждают, что кум Табачника «заказал» сам себя, чтобы скрыть правду о своих аферах.

Об этом пишет «Украина молодая».

Киевский Апелляционный суд по второму кругу начал рассмотрение дела о покушениях, совершенных 5 февраля и 1 апреля 2009 года на жизнь первого проректора Национального авиационного университета (НАУ), народного депутата и верного соратника министра образования Дмитрия Табачника, – Максима Луцкого. Предыдущие судебные заседания, которые начались в феврале этого года и длились на протяжении четырех месяцев, признаны недействительными из-за самоотвода одного из судей судейской коллегии. Следовательно, для участников процесса все начинается с «чистого листа», а рассмотрение дела может затянуться.
Родные и близкие задержанных, по крайней мере, Юрия Симоненко и Сергея Онищенко, не сомневаются в их невиновности и теперь пытаются понять, что стало причиной этой истории. «Я никогда не поверю в то, что Юрий Григорьевич на такое способен, – убеждает «Украину молодую» жена Юрия Симоненко Любовь. – До сих пор не могу понять, как это все случилось. Максим (Луцкий. – Авт.) со времени первого ареста с нами не общается и ничего не объясняет, хотя наш старший сын дружил с семьей нардепа».
Любовь Симоненко вспоминает, что муж неоднократно рассказывал ей об угрозах со стороны Луцкого. «Будешь сидеть столько, сколько понадобится, говорил он Юрию Григорьевичу. Но почему и за что, не объяснял. Да, у них были проблемы по работе, но чтобы накопилось на такое…», – женщина жалуется, что когда-то благополучная семья теперь осталась без поддержки друзей или знакомых. «Даже коллеги в университете сначала написали письмо в поддержку мужа, а затем отзывали свои подписи под ним, опасаясь увольнения. Обращения к чиновникам также не дают желаемого результата – лишь отписки», – говорит Любовь Симоненко. – Луцкий также предупредил: в какие бы высокие кабинеты вы ни заходили, я зайду после вас – и все решится в мою пользу. Он имеет немало связей, а в последнее время и статус народного депутата. Именно из-за этого, по совету юристов, мы настояли на рассмотрении дела Киевским Апелляционным судом, а не судом общей юрисдикции. Может, там у него не такое влияние».
В то же время Ярослав Симоненко, младший сын и общественный защитник отца, среди возможных причин неприязни и травли своей семьи народным депутатом называет более конкретные вещи: «У отца с Луцким был общий бизнес – небольшая строительная фирма. Однако вряд ли это могло привести к серьезному конфликту, ведь прибыль она приносила незначительную. Другое дело – хозяйство, имущество НАУ». Идет речь о строительстве жилья для сотрудников НАУ и общежитий. Таких проектов было два: один в Вишневом, другой – в Киеве на улице Донца, рядом с университетом. В первом случае строительство было начато (построили два этажа), но в связи с кризисом на его завершение не хватило финансирования. Во втором строительство вообще не начиналось.
«Большую часть жилья в новостройке должны были реализовать для сотрудников НАУ за 50 процентов стоимости, хотя Луцкий настаивал, что преподаватели должны заплатить 75%. Что касается участка на Донца, то там никакие работы вообще не проводились. Более того, Луцкий и его окружение хотели продать часть земли, – утверждает Ярослав. – Отец выступил категорически против. И хотя Луцкий в НАУ фактически единолично принимает решения, авторитет отца мог в этом случае изрядно помешать реализации его планов. Поэтому еще задолго до ареста отцу предложили написать заявление об увольнении. Но сместить его с должности удалось лишь в марте 2010 года, когда профильное Министерство науки и образования возглавил кум Луцкого Дмитрий Табачник – согласно приказу МОН тогда в университете провели реорганизацию, которая предусматривала отмену должности проректора по вопросам экономики.
В том, что Луцкий пытается убрать его со своего пути, не сомневается и сам обвиняемый Юрий Симоненко. «Максим Луцкий сам организовал эти «покушения» с целью дискредитации и уничтожения меня таким способом как носителя негативной информации о нем. Осуществляет он все это с помощью политически зависимых и коррумпированных представителей правоохранительных органов», – отметил в комментарии «УМ» господин Симоненко. Под «негативной информацией» прежний проректор имеет в виду судимость, полученную Луцким еще в середине 90-х, сам факт которой он пытается скрыть от общественности. «Он скрыл это, когда баллотировался в народные депутаты, заплатил достаточно большие деньги, о чем хвастался передо мной, чтобы эту информацию уничтожили в электронной базе», – сказал Юрий Симоненко и прибавил, что имеет на руках копию приговора суда по делу Луцкого и группы возглавляемых им лиц от 1995 года.
По мнению Симоненко, Луцкий превратил Авиационный университет в сферу своих бизнес-интересов, а теперь, получив удостоверение нардепа и должность главы парламентского Комитета по вопросам образования и науки, при содействии своего «патрона» Дмитрия Табачника воплощает подобную политику в сфере всего отечественного образования. «Такие люди, как Луцкий, осуществляют «рейдерство» в образовании, превращая образовательную отрасль в средство для зарабатывания денег.
СМ. ТАКЖЕ: У «дешевого клоуна и казнокрада» Табачника оказался такой же талантливый кум - http://obkom.net.ua/news/2010-07-14/1050.shtml

Зловживання в НАУ
« Reply #1 : 17 Серпень 2010, 21:25:23 »
Цитата: gro-za від 17 Серпень 2010, 16:54:19
Наводимо конкретні факти.
Наказ ректора НАУ № 1975/ст від 13 серпня 2010 р. про зарахування на бюджетну форму навчання до цього часу не оприлюднений. Мабуть, є підстава для приховування. Наприклад, корупція. Противиться цьому в.о. ректора Максим Луцький, за сумісництвом - депутат ВР від Партії регіонів. Це той, у кого двічі стріляли, коли ще не був депутатом, але вже був проректором НАУ. Мабуть, не за принциповість у дотриманні законодавства. Стріляють частіше в тих, хто нехтує законодавством. В НАУ вже стало традицією - що не начальник, то порушник. Колишнього ректора В.П. Бабака притягували до кримінальної відповідальності за зловживання бюджетними коштами. Переховувався в Феофанії, але потім, очевидно, відкупився.
А з того повідомлення неможливо встановити без додаткового скрупульозного дослідження, на яку форму навчання (контрактну чи бюджетну) зарахований абітурієнт. До речі, контракти в цьому університеті іноді оформлюються протягом півроку після початку навчального року. Причина - то студентів багато, то ректорів мало, то печатка всього одна. Більш вагомо те, що контракт повинні підписувати дієздатні особи, до яких неповнолітні абітурієнти не відносяться. Декому з них не виповнилося навіть 17 років.
Так куди і як зараховують абітурієнтів в НАУ? На офіційному сайті взагалі ніякої інформації про зарахування. На відміну від НТУУ КПІ.